ІСТОРІЯ ПАРАФІЇ

Семенівка лежить 24 кілометри на південний захід від Львова, на відстані 5 кілометрів від Щирця. Згідно з пізнім записом, село було засноване Матеєм із Смолиці (Польща) в 1397 році.

Село було власністю короля. В руках Потоцьких Семенівка залишалася з 1693 до 1786 року, коли її перейняла австрійська державна казна. У 1828 році майно було придбано Антонієм Крігсбахером.

Наступними власниками були Оттон Хауснер, Давид Абрахамович, Казимир Сулатицький і, нарешті його дочка Марія Санті.

Перший прихід парафії в Семенівці повинен був відбутися в 1460 році, в будь-якому випадку в 1469 році згадується місцевий парафіяльний костел і вікарій.

У 1532 році костел в Семенівці був приєднаний як філія до парафії в Щирцю. В 1556 році Сигізмунд Август надав привілей на відновлення парафії, а в 1588 році її фінансування було збільшено Сигізмунтом III Вазою.

В 1587 році щирецькі землі разом з Семенівкою були включені до фінансування львівського суфрагану, що було підтверджено Сигізмундом III в 1618 році. Однак костел в Семенівці залишався залежним від парафії в Щирцю щонайменше до 1763 року.

З 1765 року семенівська парафія діяла вже як самостійна ділянка в рамках городоцького деканату, а з 1843 і до ХХ ст. належала до щирецького деканату.

Від початку XVIII і до кінця XIX століть парафіяльний округ не був змінений і охоплював: Семенівку, Хрусно, Добжани і Милошевиці, а в міжвоєнний період ще й Веняву і Дорнфельд (Хрусно в цей час поділялося на Старе і Нове).

У XVIII столітті при костелі в Семенівці діяли братства: Імені Ісус, Трояндові а також Найсвятішої Панни Марії. В 1932 році створено Братство Матері Божої Скорботної а також Апостольство Молитви.

В 1741 році в Семенівці була лікарня, але вона не мала жодних фінансових надходжень та записів.

Новий цегляний костел заснували Олександр Ян Потоцький, тодішній смоленський губернатор, та його дружина Тереза з Тарлува (Польща).

Храм був освячений 11 жовтня 1722 року львівським суфраганом Яном Феліксом Шанявським.

Тереза Потоцька, а потім її син Юзеф із дружиною Пелагією систематично дбали про стан будівлі та збагачували її обладнання.

На початку ХІХ століття костел в Семенівці був у поганому стані, особливо фасад, позбавлений у багатьох місцях штукатурки. У 1823 році вперше було відмічено цегляну дзвіницю, яка потребувала термінового ремонту.

Доля костелу в наступні десятиліття мало відома. Відомо лише, що в 1862 р. Юзеф Балицький, місцевий господар і голова громади, пожертвував до головного вівтарю образ Діви Марії, прикрашений металевою позолоченою сукнею, яка незабаром стала образом загального поклоніння.

У 1889 році був виготовлений новий амвон, а перед 1892 р. органи, які були виготовлені на фірмі Яна Слівінського зі Львова.

В 1907 році була запланована розбудова костелу, однак роботи з ремонту, не проводились, незважаючи на зібрані кошти.

Під час Другої світової війни Сіменівка була сильним центром польського руху опору. Село зазнало великих втрат, спалено десяток будинків, включаючи плебанію.

Костел був закритий в травні 1946 року. Певний час службу відправляли в одному з будинків. Більшість парафіян разом із останнім адміністратором парафії, священиком Адамом Хабратом, вона поїхала в Нижню Сілезію і оселилася в Йодлівці (тепер Добошовіце), де також потрапила частина обладнання костелу:

•        образ Божої Матері з головного вівтаря;

•        невелика монстрація;

•        2 чаші;

•        скринька;

•        частина літургійних шат;

•        хоругви костелу.

Одину монстрацію було передано костелу в Тшебниці. Дзвони були закопані перед костелом.

Костел, в якому в післявоєнний період розміщувались склад штучних добрив та колгоспний гараж, тричі згорів, втратив башточку на малій храмовій вежі і дах.

Вірні повернули храм у 1990 році і незабаром провели капітальний ремонт, а 20 липня 1991 року костел був посвячений біскупом Рафалом Керницьким.